Ясіня та Гуцульська Республіка (1918-1919): специфіка державотворення

Члени Української Народної Ради в Ясіня. 1919 р.

Початок ХХ ст. – це особлива сторінка в історії України, яка вкрита полум’ям національно-визвольних змагань. Найчіткіше простежуються ці настрої під час Першої світової війни та по її завершенню.

Власне, державотворчі тенденції зачепили Закарпаття. Надихнувшись прикладом УНР та ЗУНР, на Закарпатті відроджувалася ідея боротьби за право на національну державність. Проблема державотворення особливо загострилася із підписанням Сен-Жерменського (1919) та Тріанонського (1920) договорів. Було зрозуміло, що бажаної версії автономії не дочекатися, і це викликало запал невдоволення серед місцевого українського населення. Хоча такі проєкти мали місце: керівництво Угорської Народної Республіки, на чолі уряду якої стояв М. Карої, спробувало створити руську автономію під назвою «Руська Країна», а після приєднання Закарпаття до Чехословацької республіки закріпилася назва «Підкарпатська Русь» з тим же запитом.

Організація адміністративної роботи тут зазнала невдачі. Коли проєкт Руської Країни був розроблений, сталося багато подій, які унеможливлювали розбудову управлінської вертикалі. Одна з них – це поширення проукраїнської орієнтації місцевих українців-русинів. Друга, що де-факто визріла на тлі першої, – проголошення Гуцульської Республіки.

На початку листопада 1918 р. було створено міліцію з місцевих гуцулів-добровольців чисельністю 80 осіб. З метою охорони громадського спокою і майна селища, в умовах постійних мародерських нападів колишніх вояків австро-угорської армії, які поверталися з фронту, очолив цей підрозділ булавний Іван Гундєк. Слід сказати, що це було фактично напіввійськове формування, де перед вступом у ряди міліції складалася присяга на вірність своїй громаді. Ініціатива у формуванні військової частини була виявлена проводом громади селища – Василем Клочураком, Іваном Климпушем, Дмитром Іванюком, Кирилом Рещуком, Іваном Чуфищуком і Дмитром Німчуком. В подальшому ми говоримо про «Народну оборону» як про аналог загону місцевої міліції. Керманичем «Народної оборони» став Степан Клочурак (1895-1980), який на той час був офіцером австро-угорської армії.

Степан Клочурак, голова Української Народної Ради в селищі Ясіня у 1919 р. 

Тоді ж вони роззброїли підрозділ угорських жандармів і прикордонників у селі та призначили на посаду його старости замість угорця місцевого мешканця Дмитра Іванюка. По суті, це стало реакцією на повідомлення уповноваженого Степана Тіводара з управління Потиської (Рахівської) округи стосовно того, що центральна угорська влада готує закон про «Руську Країну», де стверджувалося, що русинам-українцям буде надана автономія. Як бачимо, майбутній президент Гуцульської Республіки доволі скептично ставився до планів угорського уряду вирішити питання руського самоврядування.

8 листопада в центрі Ясіня було проведено багатотисячне віче, в якому взяли участь мешканці села та його околиць. Відкрив збори тимчасово виконуючий обов’язки старости Д. Іванюк, але ними безпосередньо керував С. Клочурак. На зібранні, яке проходило у залі ясінянського кінотеатру, ухвалили резолюцію про об‘єднання з Україною (зокрема, у цій заяві саме угорська влада звинувачувалася у значних втратах під час війни): Іван Кузьмич-Марусяк запропонував прийняти рішення про відокремлення від новопроголошеної Угорщини й об’єднатися з Галицькою Україною. Водночас народним голосуванням було обрано представницький орган – Українську Народну Раду. До складу ради входило 42 члени – 38 українців, 2 німці і 3 євреї. Ось список імен: Степан Бачинський, Михайло Біланюк, Степан Боднарюк, Михайло Верб’ящук, Франц Візавер, Юрій Воробчук, Юрій Гафіяк, Іван Дячук, Іван Дубюк, Іван Дувіряк, Дмитро Іванюк, Юрій Кабалюк, Іван Клочурак, Степан Клочурак-старший, Степан Клочурак-молодший, Василь Климпуш, Василь Копанчук, Іван Которажук, Василь Кувік, Іван Ластовецький, Осип Лагнер, Іван Кузьмич-Марусяк, Іван Мешко, Михайло Мочернак, Іван Пасулька, Іван Передарюк, Михайло Пнівчук, Іван Попадюк, Кирило Рищук, Микола Сабадюк, Іван Спасюк, Михайло Спасюк, Іван Тулайдан-Галушка, Іван Тимчук, Михайло Фішерюк, Василь Цюперяк, Абрагам Ціпцер, Василь Чуфещук, Іван Чуфещук, Ілько Шеп’юк, Шамуель Ягр. 

Обрані члени складали присягу на вірність місцевій громаді. Угорську адміністрацію, жандармерію й прикордонну охорону було розпущено. Новостворена Рада першою в краї заявила про свою українську орієнтацію й прагнення до об‘єднання з Україною. Вона перебрала на себе законодавчі функції. Крім того, було створено виконавчий орган – Головну управу в складі 12 осіб, до складу якої увійшли наступні особи: Степан Клочурак-молодший, Дмитро Іванюк, Микола Сабадюк, Юрій Гафіяк, Степан-старший, Іван Ластовецький, Василь Климпуш, Іван Кузьмич-Марусяк, Юрій Кабалюк, Іван Тимчук, Кирило Рищук і Степан Боднарюк. З ГУ були зафундовані низка комісій, як-от: шкільна (очолив Іван Пасулька), лісова (Іван Тимчук), лісових робіт (Степан Клочурак-старший), торговельна (Василь Климпуш), харчова (Юрій Кабалюк), адміністративна (Дмитро Іванюк) і військова (Степан Клочурак-молодший).

                                                         Брати Климпуші

Також було сформовано Гуцульську народну самооборону, яка базувалася за рахунок підрозділів народної міліції та добровольців (200 осіб). В обігу були угорські коруни і українські гривні. Прапор Республіки прийнято синьо-жовтий.

Варта Гуцульської республіки. 1919 р. 

Окрім того, важливо виділити зв’язок Гуцульської Республіки із Західноукраїнською Народною Республікою, яка надавала військову та моральну допомогу. ЗУНР була проінформавана про бажання ясінянців возз’єднатись із нею. Делегації від Ясінянської ради неодноразово перебували в Галичині, де мали зустрічі з президентом ЗУНР Є. Петрушевичем та прем’єр-міністром С. Голубовичем. 

Представники Української Народної Ради Гуцульської Республіки (надалі - Гуцульська Народна Рада) взялися серйозно до роботи стосовно повної легітимізації нового державного  утворення. Так, 10 грудня взяли участь у роботі Будапештського конгресу, а вже 18 числа того ж місяця – участь в Сиготському.

Члени Української народної ради в Ясіню - Юрій Кабалюк та Олекса Янчіюк (по краях) із парламентарями Сиготу. 

Під час останнього з‘їзду було висунуто пропозицію підготування в Хусті Всекарпатського конгресу на 21 січня 1919 р., який би вирішив остаточно майбутнє закарпатців: возз‘єднання з Україною. Члени Сигітської Народної Ради і учасники з‘їзду вирушили походом до церкви Різдва Пресвятої Діви Марії і перед нею присягнули на синьо-жовтому прапорі.

Однак такий розвиток подій, сама проукраїнська позиція ГНР викликала шквал негативу з боку уряду М. Карої. Угорщина наполягала на відмові ЗУНР від претензій на Закарпаття, але галичани дипломатично відповіли, що державна належність краю має визначитися Паризькою мирною конференцією за підсумками місцевого плебісциту. 22 грудня в Ясіня прийшов каральний угорський підрозділ катунів. Чисельність сягнула 600 вояків і 20 офіцерів. Це призвело до роззброєння «Народної оборони», а сама ГНР поступилася повноваженнями угорській адміністрації, яка виборола собі місце. Гуцули перейшли в підпілля, вели розвідку та створили шість відділів оборони за територіальним підходом (керівники: Василь Кувік (с. Лазещина), Василь Клочурак-старий (Тиса), булавний Іван Гундєк (центр), Юрій Гафія (Стебний), Іван Климпуш (Лопушанка), Іван Дячук (Долішній кінець). Кур’єрський зв'язок з Станіславовим, Коломиєю та Хустом забезпечував Дмитро Німчук. 

Шляхи сполучення зі столицею ЗУНР – Станіславом – проугорська влада намагалася суттєво обмежити. Однак, незважаючи на подібні випади, делегацію вдалося спровадити у наступному складі: С. Климпуш, І. Климпуш та Є. Пуза. За допомоги уряду ЗУНР планувалось створити власні збройні сили.

2 січня 1919 р. в столиці ЗУНР урочисто засідала Національна рада Західної України, яка проголошувала об’єднання з УНР. На той час діяльність ГНР була настільки вагомою, що М. Бращайко (Голова Марамороської русько-української ради на Сиготському конгресі) для провадження інтересів усіх русинів-українців Угорської Русі, уповноважив її представляти в Станіславі усіх угорських українців. Щодо військової допомоги, то Є. Петрушевич як президент ЗУНР погодився надати ясінянцям невеликий загін вояків-добровольців УГА, але при цьому зазначив, що як тільки вони перетнуть Яблунецький перевал, то за всі дії, які відбудуться на Мараморощині, буде відповідати лише Ясінянська Народна Рада.

6 січня 1919 р. групи Головної Управи ГНР розпочали «від хати до хати колядувати», зібравши до вечора 7 січня 86 озброєних гуцулів. Повстанців штаб розділив на 4 групи: перша у складі 43 осіб мала завдання роззброїти угорський гарнізон, друга – зайняти залізничні станції Лазещина та Ясіня та припинити сполучення з Раховим, інші дві – роззброїти жандармів і прикордонників, зайняти пошту, громадський уряд. У ніч із 7 на 8 січня 1919 р. угорців – близько 500 військовиків – майже без бою захопили в полон. Цього ж дня було захоплено залізничний вокзал (слугував казармою для угорського батальйону), поштове відділення, урядові установи. Під час захоплення приміщення жандармерії й громадського уряду, гуцули вступили в перестрілку з угорськими вояками. Як підсумок, було поранено 8 повстанців (2 яких – важкопоранені). З угорського боку було 11 поранених (5 важкопоранених). Командування Українською Галицькою армією (УГА), зі свого боку, розгорнуло наступальні операції двома військовими групами з Коломиї й Станіслава в загальному напрямку на Рахів, Тячів і Хуст.

З 8 січня 1919 р. Українська народна рада за поданням Івана Кузьмича-Марусяка проголосила Гуцульську Республіку. Започатковано діяльність шести виконавчих секцій (міністерств). Ухвалено чисельність міліції у кількості 300 осіб. Функції виконавчого органу місцевої влади виконували п’ять секцій (міністерств): військову секцію і секцію зовнішніх зв’язків очолив Степан Клочурак, внутрішню – Д. Іванюк, комендант міліції – І. Гундєк, харчова – Ю. Кабалюк, заступник К. Рищук, господарська – І. Тимчук, освітня і шкільна – І. Кузьмич-Марусяк.

10 січня ще одне багатотисячне віче підтвердило прагнення закарпатської Гуцульщини до возз’єднання із ЗУНР. Це можна прослідкувати і за текстом відозви (стиль тексту подано в оригіналі):

«…Всі, що здібні під оружє, ставайте в ряди добровольців у своїй військовій одежі і обуві та принесіть зі собою всяке оружє і амуніцію. Організуйте добровольчі відділи та бороніть Вашої волі і рідної землі. Наші брати нам допоможуть, але НАШЕ ДІЛО Є ВИБОРОТИ СВОБОДУ І ЗАКРІПИТИ ЇЇ. То ж до зброї, браттє! До організації своїх сил! Бо лиш тоді ЯК БУДЕ У НАС СИЛЬНЕ І ЗДИСЦИПЛІНОВАНЕ ВІЙСЬКО ТО НАШІ ГНОБИТЕЛІ НЕ ВДІЮТЬ НІЧОГО ПРОТИ НАС. І ще одне, браттє: МАЄ БУТИ НАЙБІЛЬШИЙ ПОРЯДОК. Один одного не сміє рабувати і кривдити… НАЙ ЖИВЕ ОДИН ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД ВІД ТИСИ АЖ ПО ЧОРНЕ МОРЕ І ГОРИ КАВКАЗ! НАЙ ЖИВЕ І ПИШАЄТЬСЯ НАША ВЕЛИКА ОДНОЦІЛЬНА УКРАЇНСЬКА РЕСПУБЛИКА!»

Разом з галичанами збройні сили Гуцульської Республіки протягом тижня у січні 1919 р. визволили майже всю територію сучасної Рахівщини. Однак тут виникла одна специфіка з боку ЗУНР. Оскільки вона не була зацікавлена у порушенні економічно вигідних стосунків із Угорщиною, то перейняла інші ходи. Намагаючись не довести справи до міжнародного конфлікту, уряд негайно надіслав до Будапешту ноту зі змістом, що дане просування військ не спрямоване проти Угорщини, а є превентивною акцією з метою випередити румунську та чеську окупацію. Одночасно з цим було прийнято рішення повідомити уряди Чехословаччини та Румунії, що українські війська на терені Закарпаття не вийдуть за межі етнічних українських земель.

Однак військовий похід ГНР прямував своїм курсом надалі. Ввечері 16 січня взято місто Сигіт. Однак вже 17 січня «Народна оборона» зазнала військові нападки від румунської дивізії, яка базувалася у Бая-Маре. Військові ГНР почали зазнавати поразок (18 вояків загинуло), і на цьому тлі угорці вирішили підняти заколот 19 січня - у Рахові вбито старосту П. Попенка і захоплено центр міста (однак були розігнані). Рахів став щось на кшталт буферної зони: з одного боку - румунська окупація, з іншого - спроби встояти на землі Гуцульської Республіки.

Вояки групи УГА, учасники походу на Марморош-Сигіт 12-17 січня 1919 р.

Гуцульські добровольці, учасники походу на Марморош-Сигіт 12-17 січня 1919 р.

Внутрішнє життя почало протікати відносно мирно: вільна торгівля із ЗУНР (деревину обмінювали на харчі), традиційна зайнятість у лісовому промислі, постійний рух транспорту (поїзди), викладання предметів у шкільних закладах велося рідною мовою, мали місце соціальні пільги (найбіднішим мешканцям, солдатським вдовам і багатодітним сім’ям товари першої необхідності та худоба нерідко виділялися безкоштовно) тощо. Загалом уряд Гуцульської Республіки проводив свою діяльність у двох напрямах: впорядкування організації державного управління, здійснення соціальних реформ, чого з нетерпінням очікувало безземельне й малоземельне селянство, і посилення боєздатності військ – Народної оборони, яку планувалося створити на зразок Легіону Українських січових стрільців.

Та молода держава загинула під тиском могутніх сусідів. За рішенням ГНР, здали без бою. З поразкою ЗУНР у війні з Польщею припинилась і допомога Галичини, а 11 червня 1919 р. Ясіня окупувала румунська армія і активно використовувала репресивні засоби. Причина такої радикальності з боку окупантів пояснюється наступним: стало відомо, що Головна управа прийняла меморандум до Руської (Української) Ради в Ужгороді з проханням, щоб Гуцульщина й Закарпаття приєдналося до Чехословаччини (возз’єднання з Україною було неможливе). Усі члени ГНР були заарештовані. Більшість арештів реалізовано за принципом донесення. Однак майже всіх, окрім С. Клочурака, було невдовзі звільнено через відсутність доказів їх вини. Що ж стосується самого президента Гуцульської Республіки, то його, як організатора збройного походу на Сигіт, засуджено на шість місяців перебування у в’язниці м. Брашов.

Пам'ятник С. Клочуракові в селищі Ясіня, відкритий у 2011 р. та плакат, розміщений у селищі з нагоди 100-річчя Гуцульської Республіки у 2018 р. 

Отже, Гуцульська Республіка, як ми можемо судити, виникла з народної ініціатива. Хоча цьому державному утворенню – деякі дослідники використовують на її позначення лексему «квазідержава» – не судилося проіснувати довго, однак вона – яскраве втілення національного-визвольного духу, який був притаманний тому періоду для етнічних українських земель. Фіксуємо, що тут притаманна більше проукраїнська позиція, аніж русофільська (русинофільська).

Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Гуцульська Республіка

Коломийка "Гуцульська республіка"

Автори статті:

Михайло Рекрутяк,

Галина Рейтій

Бібліографія:

1.     Гай-Нижник П. П., Яремчук В. Д. На шляху до Української державності в Закарпатті (реконструкція визвольних змагань у ХІХ - початку ХХ ст.). Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2008. Т. ХХІІ. С. 300-319.

2.     Головченко В. І. «Європейський вибір» вибір 1918-1919 рр. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Вип. 86. Ч. 1. К.: Ін-т міжнар. відносин, 2009. С. 41-49.

3.     Каліберда Ю. Ю., Федько А. В., Федько Ю. М. Гуцульська республіка у боротьбі за незалежність (листопад 1918 – червень 1919 рр.). Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 15.

4.     Кобилецький М. М. Гуцульська Республіка. Українська Центральна Рада - світоч національного державотворення: історико-правові уроки та сучасні реалії: матеріали круглого столу [м. Тернопіль, 10-11 берез. 2017 р.]. Тернопіль: Економічна думка ТНЕУ, 2017. С. 193-196.

5.     Павлючок Я., Королько А. Гуцульська Республіка 1918-1919 рр. До питання організації «січневого зриву» і становлення української влади на Закарпатській Гуцульщині. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. 17. 2010. С. 17-25. 

6.     Піпаш В. Гуцульська республіка – унікальна сторінка державотворення.  Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С.  100.

7.     Рекрутяк М. Заснування селища Ясіня та зміна динаміки чисельності його мешканців з середини XVI ст. до 1946 року. Збірник студентських наукових праць. Серія: Історія. Актуальні питання історії: минуле і сучасність. Випуск 9. Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», 2016. С. 27-32.

8.     Сакал І. Спроба створення Русинської автономії в Угорщині у 1918-1919 рр. Русин. №61. 2020. С. 111-131.

9.     Тимчук В., Тимчук Н., Якимчук Р. Військово-політичні аспекти діяльності С. Клочурака у 1914-19 рр. Ясіня: Зб. наук. праць, краєзн. розвідок, рефератів і публіц. матеріалів за результ. І наук. конф. «Ясіня – столиця Гуцульської республіки… і не тільки» (Ясіня, 20 жовтня 2012 р. Упор. – Тимчук В. Ю.). Львів: СПОЛОМ, 2013. С. 9-14.